UA
EN
У кожного професійного шляху є своя точка початку. І далеко не завжди вона виглядає як готовий план на майбутнє.
Дмитро Явтушенко народився у 1984 році в Павлограді — місті, життя якого багато років було пов'язане з шахтами. Його батьки працювали на шахті понад два десятиліття. Батько мав звання заслуженого шахтаря України та державні нагороди за свою працю.
Це була звичайна родина, де добре знали, що таке робота, відповідальність і ціна зароблених грошей.
Дитинство, в якому завжди було місце для малювання
Малювання з'явилося в житті Дмитра задовго до професії.
Ще в дитячому садку вихователі звертали увагу на його малюнки. У школі творчі дисципліни залишалися одними з тих, які давалися найкраще.
При цьому ніякого чіткого плану стати тату-майстром тоді не існувало.
Після школи життя пішло звичайним шляхом для молодої людини з промислового міста: потрібно було працювати.
Багато різних робіт і одна справа, яка залишалася поруч
За цей період було багато різних професій та занять. Частина з них була важкою фізично, частина — пов'язана з ремонтом, торгівлею, сервісом та продажами.
Це був звичайний робочий досвід без особливих привілеїв. Але навіть тоді малювання нікуди не зникло.
У вільний час Дмитро продовжував малювати. А у 13 років вперше спробував зробити татуювання.
Спочатку — друзям.
Потім почали приходити друзі друзів, знайомі, нові люди. Поступово те, що починалося як захоплення, стало займати дедалі більше місця в житті.
На той час українська тату-індустрія тільки формувалася. Не було сьогоднішньої кількості студій, майстрів, обладнання, навчальних програм та інформації. Багато речей доводилося знаходити й освоювати самостійно.
Саме так поступово формувався власний підхід до роботи.
Павлоград — Дніпро — робота з людьми з різних країн
З часом роботи ставало більше, а коло клієнтів — ширшим.
Наступним важливим етапом став Дніпро. Тут почав формуватися новий рівень роботи зі студією, клієнтами та великими проєктами.
Серед клієнтів з'являлися спортсмени, футболісти, музиканти, представники бізнесу, публічні люди та люди, які просто хотіли зробити татуювання саме у цього майстра.
Не всі хотіли публічності. І це завжди залишалося їхнім правом.
Частина людей приїжджала за рекомендаціями. Хтось повертався за наступною роботою. Хтось рекомендував друзям. Поступово географія клієнтів вийшла далеко за межі України.
У різні роки робота приводила до європейських країн, де Дмитро працював у форматі guest artist та знайомився з іншими підходами до тату-індустрії.
Це був хороший досвід, але остаточне рішення залишалося простим — продовжувати працювати в Україні.
Робота, яка поступово стала частиною життя
За роки змінилося багато чого: обладнання, техніка, підходи клієнтів, саме ставлення до татуювання.
Змінився і сам ринок.
Татуювання перестало бути чимось, що роблять лише окремі субкультури. Воно стало частиною сучасної культури, мистецтва та особистої історії людини.
Разом із цим зросла і відповідальність майстра.
Сьогодні недостатньо просто вміти добре малювати. Потрібні знання, розуміння безпеки, гігієни, роботи зі шкірою, комунікації з клієнтом та відповідальність за результат.
Саме багаторічна практика дала можливість побачити цю зміну не з боку, а безпосередньо всередині професії.
Політика і державна робота
У певний момент у житті з'явився ще один напрямок, який безпосередньо з татуюванням не був пов'язаний.
До 2022 року за роки роботи сформувалося широке коло знайомств серед людей з різних сфер. Серед них були представники бізнесу, спорту, культури та державного сектору.
Згодом Дмитро закінчив навчання за напрямком роботи помічника народного депутата України.
Після цього були пропозиції співпраці з різними політичними командами.
Але продовжувати цей шлях він не став.
Причина була досить проста: запропонований формат роботи не збігався з його власним баченням того, чим він хотів займатися.
На цьому політичний етап фактично став на паузу.
2022 рік
Після початку повномасштабного вторгнення багато звичних речей змінилося.
Разом із друзями та знайомими Дмитро почав займатися волонтерською допомогою. Автомобілі, гуманітарні вантажі, необхідні речі для військових та цивільних — багато питань вирішувалося через особисті контакти в Україні та Європі.
Частина цієї роботи залишалася непублічною.
Не все, що робиться для інших людей, потребує фотографій, постів або звітів у соціальних мережах.
Від практики — до ідеї змінити сам підхід до індустрії
Паралельно з основною роботою накопичувався інший досвід.
Було видно, що тату-індустрія в Україні швидко росте, але разом із цим зростає і кількість питань до професійної підготовки майстрів, безпеки та стандартів роботи.
З'явилася ідея створити систему, яка дозволить не просто говорити про професійність, а перевіряти конкретні знання та відповідність певним стандартам.
Так з'явився проєкт DERMASAFE.
До його створення долучилися фахівці з різних напрямків — тату-майстри, IT-спеціалісти та юристи. Робота над системою зайняла значний час, тому що потрібно було врахувати не тільки технічну сторону, а й реалії українського законодавства та самої індустрії.
Сьогодні DERMASAFE — окремий напрямок, який розвивається паралельно з основною роботою студії.
Те, що залишається поза роботою
Є ще одна частина життя, про яку не так часто говорять у професійних матеріалах.
Це сім'я.
Дмитро — батько чотирьох дітей. І, як у будь-якій родині, значна частина життя проходить далеко від роботи, камер та соціальних мереж.
Саме тому сьогодні його життя складається не з однієї професії.
Тут є татуювання, мистецтво, бізнес, робота над новими проєктами, волонтерство, сім'я та багато речей, які просто не потрапляють у публічний простір.
І все починалося з кількох точок
За роки змінилися міста, країни, люди, професії та сам тату-ринок.
Але основа залишилася тією самою — робота руками, увага до деталей і бажання зробити наступну роботу краще за попередню.
Колись це були перші кілька точок, зроблені у 13 років.
Далі були тисячі татуювань, клієнти з різних країн, поїздки, власна студія, нові проєкти та зовсім інші масштаби роботи.
Без готового маршруту.
Просто крок за кроком.
